Військовослужбовець із позивним «Академік». Його головний іспит приймає війна
До військового життя Іван почав готуватися ще підлітком. У 14 років вступив до військового ліцею, а згодом став курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після випуску за розподілом він прибув до 47 окрема інженерна бригада Сил підтримки ЗСУ, де розпочав офіцерську службу.
#Вони_нас_захищають
Нині 22-річний старший лейтенант Іван командує інженерно-саперним взводом. За його плечима - рік роботи на Куп’янському напрямку, де разом із підлеглими він облаштовував оборонні рубежі, готував позиції, забезпечував пересування особового складу й техніки та виконував завдання в умовах постійної загрози ворожих обстрілів.
Для молодого офіцера командування - це передусім відповідальність за людей. Іван переконаний: авторитет не створюється самим званням. Його потрібно здобувати власним прикладом - бути поруч із підлеглими, знати їхні можливості та потреби й не вимагати того, чого не готовий зробити сам.
Сьогодні його підрозділ активно використовує безпілотні системи. Екіпажі БпЛА розвідують місцевість і маршрути, виявляють небезпечні ділянки та допомагають планувати роботу інженерів. Окремий напрям роботи Івана - підготовка новоприбулих військовослужбовців.
Офіцер особисто проводить курси адаптації до району бойових дій, навчає основ бойової підготовки та допомагає новим військовослужбовцям швидше зорієнтуватися в умовах, де помилка може коштувати життя.
«Одним із найважчих спогадів для мене назавжди залишиться обстріл позиції поблизу Куп’янська. Тоді до нас доправили важкопораненого військовослужбовця із суміжного підрозділу. Він втрачав кров, і кожна секунда могла стати вирішальною. Разом із побратимом ми без вагань кинулися рятувати його: наклали турнікети, зупинили кровотечу, зробили все можливе, щоб втримати його до прибуття медиків. Під обстрілами організували евакуацію до безпечного місця. Тоді найважливішим було одне - не дати йому померти», - згадує Іван.
На війні небезпека стосується не лише тих, хто перебуває безпосередньо на позиціях. Вона приходить і в дім тих, хто чекає.
Зі своєю дружиною Вікторією Іван познайомився під час вступу до академії. Відтоді вони разом проходять через усі випробування військового життя.
Нині подружжя очікує народження дитини. Для Івана це ще одна причина особливо гостро відчувати, заради чого він сьогодні залишається у строю.
«Моя перемога - це коли всі наші воїни повернуться додому до своїх рідних», - говорить старший лейтенант.
У його історії немає потреби у гучних словах. Є щоденна робота, відповідальність, побратими, які мають повернутися живими, і родина, яка чекає вдома.
