З болем пам'ятаємо … Рівненщина в часи Другої світової війни

22 червня 1941 року мирне життя країни було перерване віроломним нападом Німеччини. З перших днів війни територія Рівненщини стала місцем запеклих боїв. Група німецьких армій "Південь" була тимчасово затримана в районі Дубно 5-ю армією під командуванням генерал-майора Михайла Потапова та іншими частинами і з'єднаннями Червоної Армії. З 23 по 29 червня, на лінії Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій з обох сторін брали участь близько двох тисяч машин. Сміливі дії 8-го механізованого корпусу викликали розгубленість у ворога, але вже 24 червня гітлерівці загарбали перші населені пункти Рівненської області – села Козин і Демидівка.

27 червня 1941 року на Рівне почали наступ великі підрозділи німецьких танків і моторизованої піхоти, які стримували на львівському шосе підрозділи 43-ї танкової дивізії. Зранку 28 червня в м. Рівне з'явилися перші ворожі мотоциклісти. Обороняючи Рівне від німецьких загарбників здійснили свій подвиг на танку Т-26 Павло Абрамов і Олександр Голіков, за що посмертно обидва нагороджені орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Протягом липня нацисти окупували майже всю територію нашого краю. Із захопленням с. Зарічне 9 серпня 1941 року завершилась повна окупація Рівненської області.

У перші місяці війни німці намагалися ніби обережно поводитися з українським населенням. Вони погоджуються на існування підпорядкованих їм українських органів. Так, у Рівному в липні 1941 року була створена міська управа на чолі з Полікарпом Бульбою. 31 серпня 1941 р. була створена Українська Рада довір'я на Волині (пізніше перетворилась на службу Українського Червоного хреста), яку очолив Степан Скрипник (згодом патріарх УАПЦ Мстислав). До її складу увійшли 23 члени, і серед них такі визначні люди Рівненщини, як письменник Улас Самчук, один із організаторів УПА на Волині Ростислав Волошин та інші.

Головним завданням міської управи було забезпечення мешканців продуктами харчування, помешканнями, прибирання будівель зруйнованих внаслідок бомбардувань міста та боїв за нього. Однак основні засоби, такі як промисловість, були у руках німців і міська управа була дуже обмежена у коштах. Головним чином фонди черпались із націоналізованого майна та прибутку від підпорядкованої управі електровні. В жовтні міська управа відновила роботу водогону і каналізації, підприємств з виробництва харчових продуктів, було відремонтовано крамниці і націоналізовані будинки, які віддані населенню.

Під час бомбардування та боїв за місто було зруйновано 8-10 % площі міста, яка на той час складала 825 га. Але це були найбільш заселені ділянки і для їх очищення від завалів щоденно залучалося від 300 до 700 полонених. Крім того, управа взяла на поруку 50 полонених, які працювали при управі міста і залучались до прибирання міста та ремонту націоналізованих будинків. Найбільше були потрібні робітники таких професій як бляхарі, столяри, слюсарі. Полонені жили в спеціально організованих для цього гуртожитках. Полонених, які працювали, годували краще, але все рівно це було дуже мало. Наприклад 30 вересня 1941 року група полонених -50 осіб, отримала 7,5 буханок хліба, 3 відра картоплі, 10 шт. цибулі., а вже 3 жовтня іншій групі - 6 буханок хлібу, але додали відро картоплі і знову ж 10 цибулин (1 цибулина на 5 чоловік). Пізніше почали видавати пшоно по пів кілограма на групу. Далі ще гірше – 11 жовтня на день видали 6 буханок хлібу і більше нічого.

Завдяки сприянню міської ради у місті працювало 9 пекарень, які випікали щоденно 8100 кг. хліба на 37 000 населення (1кг. на 5 осіб). В місті було відкрито 19 споживчих крамниць, 5 м'ясних, магазин канцтоварів, крамницю, де продавалися овочі і риба та 1 їдальню. В м'ясних крамницях видавали м'ясо по картках – 400 грам на особу щомісячно.

26 жовтня 1941 року при вже згаданій Українській раді довір'я був створений місцевий комітет допомоги полоненим українцям на чолі із заступником Полікарпа Бульби Іваном Сав'юком, головним завданням якого було звільнення з полону всіх українців, які походять з Рівненської області.

У серпні 1941 року Гітлер визначив адміністративний поділ окупованих українських земель. Більшість території, в тому числі і Рівненщина, ввійшла до рейхскомісаріату "Україна", центром якого стало місто Рівне. Рейхскомісаріат був поділений на шість генерал-комісаріатів (генеральних округів), які складалися з гебітів (округів) на чолі з гебітскомісарами. На Рівненщині було створено п'ять гебітскомісаріатів: Сарненський, Костопільський, Рівненський, Здолбунівський і Дубенський. Рейхскомісаром "України" Гітлер призначив гауляйтера Східної Пруссії Еріха Коха.

Протягом серпня-вересня на окупованій території облаштувалася німецька цивільна адміністрація: міські, районні і сільські управи, поліцейські, фінансові та інші органи.

15 вересня створюється Рівненський гебітскомісаріат на чолі з гебітскомісаром доктором Вернером Беєром. Це була перша інстанція цивільної німецької влади в нашому місті. Вона вирішувала всі справи пов'язані з політичним, господарським і культурним життям області. У своєму інтерв'ю газеті "Волинь" від 7 грудня 1941 року Вернер Беєр зазначив, що головним своїм завданням він вважає «виправлення шкоди заподіяної більшовиками і намагатися піднести господарський стан області, навести лад і порядок, запровадити господарку посиленої ощадності». Завдання забезпечення місцевого населення харчами і паливом він залишив міській управі і міському кооперативу.

Однак, одним із перших його розпоряджень було розпорядження не з господарських питань, а наказ єврейському населенню на всьому одязі носити знак у формі жовтого кола.

Органи влади одержали надзвичайні повноваження щодо окупованої території. Все в місті було проголошено власністю Німеччини. Було обмежено свободу пересування населення, встановлено комендантську годину. Про це засвідчує розпорядження ортскомендатури м. Рівне, в якому йдеться про те, що "від 10 вересня 1941 року встановлюються для цивільного населення слідуючі поліційні години: від 20-ї години до 5-ї години німецького часу. В тому часі забороняється цивільному населенню перебувати на вулицях міста. Хто порушить повище розпорядження буде заарештований і суворо покараний".

Жителі зобов'язані були зареєструватися за місцем проживання і їм, під загрозою смерті, заборонялось залишати ці місця. Рівняни повинні були працювати на примусових роботах – будівництві шляхів, знесенні зруйнованих будинків, військових укріплень. Негайній примусовій здачі органам окупаційної влади підлягали радіоприймачі, велосипеди, друкарські машинки, а також майно із залишених баз, складів, магазинів, помешкань. Запроваджувалося обов'язкове постачання сільгосппродукції, а забій худоби відбувався тільки з дозволу влади. Купити одяг можна було тільки після здачі поставок. З метою суворої економії електроенергії не дозволялося з 16 до 23 години включати жодних моторів в промислових закладах, населенню заборонялося користування будь-якими електричними приладами.

З приходом окупаційної влади життя в місті продовжувалося. Німці робили вигляд турботи про місцеве населення. 9 вересня 1941 року розпочалось навчання в школах. Працювали 2 мішаних українських гімназії, 4 початкові шестикласові школи, 1 середньо-технічна школа, середньо-торгівельна, нижча фахова школа, нижча сільськогосподарська, столярська, музична школи. В них навчався 2541 учень і працювало 105 вчителів. Школи повністю утримувались за рахунок міської управи. Однак вже 30 листопада 1941 року в газеті "Волинь" було офіційно повідомлено про закриття шкіл у генерал-комісаріаті Волині і Поділля (це було пов’язано з відсутністю палива для шкіл). В грудні 1941 року відновило свою діяльність товариство "Просвіта", але вже у 1942 році німці стали переслідувати і обмежувати "Просвіту" в її діях.

14 вересня 1941 року виставою "Мартин Боруля" відбулося відкриття Українського драматичного театру, проводився запис на курси українського національного танцю, до Українського національного обласного хору. З початком війни та окупації нашого міста не припиняли своєї роботи кінотеатри. В місті працювали два кінотеатри: українського кіно "Скаля" по вул. Сальського та кінотеатр для військових "Делі" по вул. Німецькій, 274. Розпорядженням Рівненського гебітскомісара від 16 квітня 1942 року були навіть затверджені ціни на квитки в кінотеатри, які для місцевого населення під загрозою покарання не могли змінюватись. На сценах цих кінотеатрів відбувалися і вистави міського українського театру, і різноманітні концерти для окупаційної влади та військових.

В газеті "Волинь" друкувалися матеріали на літературні, культурологічні, мистецькі, історичні та краєзнавчі теми. Німці влаштовували для себе музичні вечори. В січні 1943 року на такому вечорі, де виступали артисти Київської філармонії, був присутній Еріх Кох,

В місті працювала міська бібліотека, яка у своїх фондах у серпні 1943 року мала 60 тисяч книжок і обслуговувала 770 абонентів; центральний емісійний банк в Рівному, який у липні 1942 року провів грошову реформу (обмінювалися радянські карбованці на нові окупаційні карбованці у відношенні 1:1), реєструвалися шлюби, народження і смерть людей. Наприклад в період з 11 по 12 листопада 1943 року було зареєстровано 16 шлюбів, народилось 10 дітей ( 8 хлопчиків та 2 дівчинки) та померло 11 чоловік.

В зв'язку з тим, що після страти євреїв, лікарів-арійців зареєструвалось всього 12, закривались медичні заклади. У жовтні 1941 року в місті працювало 4 лікарні для арійського населення (по суті це була одна лікарня) та 1 єврейська лікарня. Кількість аптек також була зменшена. Німецька влада була змушена використовувати лікарів – військовополонених.

Однак окупанти і їх спільники повністю спалили і зруйнували 198 шкіл, 25 театрів і клубів, 26 лікарень, 37 церков, 11 костелів, 18 синагог, знищили багато мостів, шляхів. Рівненський театр обслуговував німців, місцевим жителям дозволялося відвідувати вистави, концерти, лише один раз на тиждень. З репертуару театру гітлерівці вилучили твори українських класиків. В 1943 році були розстріляні актори Довгопольський, Курганов, Янковська та інші. В тяжкому становищі опинилися працівники шкіл, бібліотек та інших культурно-освітніх закладів. "Всі школи міста, - згадував колишній учитель В. Ковалевський, - німці перетворили на казарми, на казарми вони перетворили будинок педінституту. Вчителі, яким пощастило уникнути фізичного знищення, змушені були стати чорноробами, декваліфікуватися і вести жалюгідне існування. Мені особисто довелося піти на роботу до слюсарної майстерні, хазяїном якої був німець Едуард Непман; як і інші працівники майстерні, я на собі відчув весь тягар німецької експлуатації".

Якщо на початку війни німецька влада ще якось намагалася приховувати свої справжні наміри, то вже згодом вони показали звіряче обличчя гітлерівського режиму.

6-7 листопада 1941 року за розпорядженням гебітскомісара Рівного Беєра в урочищі Сосонки було знищено 17500 наших громадян, єдиною провиною яких було те, що вони народилися євреями. Окрім того, жахом нашого краю було влаштування тут концтаборів, які гітлерівці перетворили на табори смерті. В Рівному їх було три - у передмістях Грабник, Воля та на вулиці Білій. Табори постійно поповнювалися великими групами військовополонених, комуністів та євреїв. З в'язнями нацисти поводилися дуже жорстоко. Бараки, оточені високим парканом з колючим дротом, вміщували лише незначну частину сконцентрованих там полонених (іноді кількість полонених в таборах коливалась від 4 до 30 тис.). Більша частина людей змушена була цілодобово залишатися під відкритим небом. Це привело до того, що восени і взимку в'язні почали гинути від голоду та холоду. Допомога від місцевого населення та Червоного Хреста була надто мізерною, щоб врятувати всіх, до того ж нацисти не завжди її дозволяли.

Табір поблизу вулиці Білої став найбільшою "фабрикою смерті" у Рівному. Восени 1941 року тут почалися масові розстріли. Значну частину в'язнів становили представники цивільного населення, нерідко їх арештовували цілими сім'ями, без винятку дітей чи стариків. У 1942 році гітлерівці "урізноманітнили" форми геноциду, стали застосовувати машини-душогубки із отруйним газом На території концтабору по вул. Білій страчено понад 71 тисячу людей.

З активізацією діяльності радянських партизан та підпільників, німці почали застосовувати принцип колективної відповідальності населення за терористичні та диверсійні акти проти окупантів, захоплювали випадкових заручників і страчували їх. У центрі Рівного у 1942-1943 роках нацисти влаштовували публічні страти.

Понад 350 в'язнів Рівненської в'язниці було розстріляно у листопаді 1943 року після одного із вдалих замахів розвідника загону "Переможці" Миколи Кузнєцова на головного суддю окупованої України Альфреда Функе, а перед цим, в березні 1943 року, за спробу втечі з тюрми двох в’язнів були розстріляні всі політичні в'язні. Продовжувалося нищення людей у концтаборах. У другій половині 1943 року німці знищували людей в піщаних кар'єрах с. Видумки, а на початку 1944 року розстріли проводились на подвір'ї міської тюрми. Протягом 1941 – 1943 років в Рівному та його околицях гітлерівці стратили понад 100 тисяч осіб.

Приблизно за таким сценарієм німці знищували цілі села. В 1943 році поблизу с. Ремель Рівненського району відбувся жорстокий бій між групою партизан під командуванням Миколи Приходька та німецькою військовою частиною, після якого німці спалили все село і знищили 650 його мешканців. В області окупанти повністю знищили 176 і дуже пошкодили 462 населені пункти.

Окупаційна влада здійснювала програму економічного пограбування краю. В руїнах лежали промислові підприємства. Починаючи з 1942 року, масового характеру набрало вивезення молоді для примусових робіт до Німеччини, яке перетворилося на справжнє полювання за людьми. "Остарбайтери" були, по суті, каторжанами. Тих, котрі відмовлялися їхати, чекало суворе покарання. Так, в с. Яринівка Березнівського району за супротив окупантам було розстріляно 375 мирних жителів. Фактично з Рівненщини було вивезено до Німеччини 22 272 чоловіка. 18 березня 1943 року Рівненський гебітскомісар Беєр видав наказ стосовно примусової праці "… Всі мешканці зайнятих східних територій підлягають згідно з їхньою працездатністю загальній обов'язковій праці. Ті, що супротивляться обов'язковій праці і ті, що стримуватимуть інших від її виконання, будуть покарані тюрмою або в'язницею. В легших випадках може наступити також призначення то табору примусових робіт…".

Німецька влада і командування окупаційними військами широко використовували місцеве населення на будівництві оборонних споруд. Уже в середині листопада 1943 року в Рівне прибув саперний батальйон для створення оборони на східній околиці міста. На оборонних роботах було зайнято 300 чоловік цивільного населення із Рівненської і Львівської областей, переважно українці і поляки. Для них були створені каторжні умови роботи: їх морили голодом, за невиконання норми били. В ніч на 15 грудня всі люди були знищені за допомогою газових "душогубок".

За 32 місяці окупації область зазнала величезних людських втрат і матеріальних збитків. Нацисти організували на Рівненщині 63 табори і гетто, місця ув'язнення, де замучили, повісили, розстріляли 100946 громадян і 67996 військовополонених. Вони зруйнували 456 промислових підприємств, 50 відсотків житлового фонду, пограбували 465 колгоспів, вивезли до Німеччини близько 23 тисяч коней, понад 49 тисяч голів рогатої худоби, понад 40 тисяч свиней. За матеріалами розслідування Надзвичайної державної комісії злочинів гітлерівських загарбників у м. Рівне та Рівненській області, під керівництвом Василя Бегми, загальна сума завданих збитків становила понад три мільярди карбованців.

Масові репресії, розстріли, реквізиції, свавільне стягнення податків – таким був "новий порядок", запроваджений окупантами за планом підкорення народів Східної Європи "Ост". В грудні 1943 – березні 1944 рр., з вигнанням гітлерівців, над Рівненщиною вдруге пронеслися фронтові бої. Вона була суцільною кривавою раною, щедро зрошена солдатською кров'ю, сльозами матерів, вдів та сиріт.

Людмила Леонова

Ольга Червінська

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux