Замість шкільного дзвінка — вибухи: як учитель початкових класів став сержантом
Назар Ткачук з села Плоска, що на Дубенщині, міг би зараз перевіряти зошити, вчити першачків першим літерам і рахувати палички на уроках математики. Адже за освітою він — учитель початкових класів, випускник Дубенського педагогічного коледжу.
Проте долі судилося інакше: його життєва математика вже понад 10 років складається із зовсім інших розрахунків.
Сьогодні Назару 30. Він — старший сержант, головний сержант роти дистанційного мінування. Його шлях свідомого захисника розпочався ще в підлітковому віці: з 14 років він брав активну участь у подіях Національного Альянсу, згодом пройшов Революцію Гідності. Як тільки йому виповнилося 18, коли на сході вже палала війна, Назар не вагаючись підписав контракт із ЗСУ. Лише за часи АТО він пройшов вісім ротацій, а з початку повномасштабного вторгнення на фронті перебуває практично безвилазно.
Побратими кажуть, що Назар народився в сорочці. Сам він із посмішкою погоджується — фарт і везіння його супроводжують не вперше.
Наприкінці 2024 року в Старицях його група разом із побратимом Максимом Василюком (який, на жаль, тоді загинув) замінувала позиції безпосередньо під час ворожого штурму. Окупанти так і не змогли прорватися в населений пункт завдяки роботі цих хлопців. Назар тоді опинився під перехресним вогнем, але вийшов без жодної подряпини.
Втім, таких історій за пів року в тих місцях вистачало. «Якось вийшли мінувати, і нас почали розстрілювати з кулемета, — пригадує Назар. — Напарник встиг сховатися за насип ріллі, а я ні. До речі, це був мій перший вихід. Кулі прошили бронежилет і магазин. Тільки спину пропекло. Тоді теж казали — вирішальний фарт».
Іншого разу група Назара натрапила на ворожу ДРГ. П’ятьох окупантів знешкодили, а один сховався в підвалі. Коли вийшов — з рук випала граната. «В нагрудній кишені в мене лежав телефон. Він і врятував моє серце — осколок влучив просто в нього і застряг, — показує Назар розбиту камеру. — Але гаджет досі працює, я ним і зараз користуюся!».
Своє поранення у 2025 році Назар описує з притаманним йому спокоєм. Під час мінування стався скид з ворожого дрона. Ноги врятувало тільки те, що поруч стояла сумка з мінами — вона прийняла основні осколки на себе. Поранення виявилося легким, і вже за два тижні старший сержант знову повернувся у стрій.
Військова жилка в родині Ткачуків — це, схоже, сімейне. Його батька свого часу теж мобілізували, і він відслужив своє... також у саперах! Брат нині боронить Україну в підрозділі «Хижак». А рідний дядько, який усе життя працював директором школи, теж не оминув армійської служби і лише нещодавно звільнився за віком.
Удома на Назара з нетерпінням чекає сімя — дружина Анастасія, з якою вони познайомилися ще в студентські роки, та двоє синів. Молодшому з них лише три рочки, і він щодня чекає на татове повернення.
День учителя — це свято тих, хто формує майбутнє. І хоч Назар Ткачук не стоїть зі школярами біля дошки, він робить найважливішу вчительську справу — виборює для українських дітей це саме майбутнє.
У Назара більше десятка різних нагород. Є відомчі, має державну - Орден «За мужність ІІІ ступеня», а також Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Хрест Військова честь». Також медаль «За жертовність і любов до України».
