«Рівненський Бабин Яр»: у краєзнавчому музеї відкрили виставку до 85-х роковин трагедії в урочищі Сосонки
Шлях від Рівного до урочища Сосонки називали «Дорогою смерті». На початку листопада 1941 року нацисти розстріляли, за різними оцінками, від 17,5 до 21 тисячі людей. Цілі родини, діти, люди старшого віку були приречені на смерть під приводом нібито переселення.
Напередодні людям наказали зібратися на площі Грабник. Звідти їх колонами повели до урочища, де групами розстрілювали біля заздалегідь викопаних ям. Так Рівне втратило значну частину своєї єврейської громади - людей, які були невіддільною частиною його культурного, суспільного та економічного життя.
До 85-х роковин трагедії у Рівненському музеї відкрили тематичну виставку «Сосонки: історія рівненської трагедії».
Кураторка виставки Аліна Корольова представила хронологію подій та матеріали, що лягли в основу експозиції. Виставка розповідає про Голокост не лише через історичні факти, а передусім через людські долі. Архівні світлини, спогади очевидців, особисті й дитячі речі загиблих, предмети єврейської релігійної атрибутики допомагають побачити за страшними цифрами конкретних людей та усвідомити масштаб втрати.
Окремий розділ присвячений Праведникам народів світу з Рівного та навколишніх населених пунктів, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв від нацистського переслідування.
Участь у відкритті виставки взяв голова товариства «Берлін Панков – Рівне» Уве Лемана. Він уже всьоме відвідує Рівне за три роки партнерства. Та цього разу говорив не лише як представник партнерської громади, а й як людина, для якої ця історія має особистий вимір.
«Ми не можемо відповідати за вчинки наших предків, але відповідаємо за те, що робимо сьогодні. І наш обов’язок не допустити повторення таких трагедій. Мені дуже боляче бачити, що Україна знову переживає війну через російську агресію. Хочу запевнити: моє серце з українським народом. Важливо, що сьогодні ми можемо бути разом, вшановувати пам’ять загиблих, говорити про минуле і робити все, щоб подібне ніколи не повторилося», - сказав Уве Леман.
Пам’ять про Голокост - це не лише про збереження правди про злочини минулого. Вона повинна залишатися частиною колективної пам’яті українського народу.
