«Я ніколи не пошлю людей туди, куди не піду сам»: історія воїна із позивним «Буря»

Олександр Бурячок народився в Херсоні, згодом разом із сім’єю оселився в Рівному. У війську він із перших днів повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року чоловік прийшов до військкомату разом із дружиною Іриною. Вона теж хотіла долучитися до війська, але вдома залишалися двоє неповнолітніх синів – Макар і Захар.

Свій військовий шлях «Буря» розпочав командиром відділення. Потім була розвідка, командування взводом, курси командирів і власна рота. Нині Олександр – заступник командира батальйону. За цей час ніс службу на різних напрямках фронту – Турецькому, Харківському, Сумському.

В районі Торецька був двічі поранений, перший раз – у день народження. «Після цього до своїх днів народження ставлюся обережно», – говорить Олександр.

Але за цим жартом – досвід, який багато в чому сформував його як командира: «Командир має показувати особистий приклад. Я ніколи не відправлю людей туди, куди не піду сам».

Для «Бурі» командування – це не лише про накази. Важливо чути своїх людей, радитися, оцінювати ситуацію, мати запасні варіанти й бути готовим відповідати за прийняте рішення. Війна змінюється. БПЛА, зв’язок, технології та постійна адаптація стали невід’ємною частиною бойової роботи. Але принцип Олександра залишається незмінним: «Зберегти особовий склад і знайти спосіб виконати завдання».

Вдома на захисника чекають дружина та двоє синів: «Я воюю з надією, що моїм дітям менше всього цього дістанеться. Сподіваюся, їм буде легше. Що цей найважчий період дістанеться мені».

За кожним таким рішенням на фронті – конкретні люди, яких чекають вдома. І за кожним днем, який ми проживаємо, – робота тих, хто тримає оборону.

Дякуємо Олександру та всім захисникам і захисницям України за мужність та стійкість.

#Вони_нас_захищають