Сім років пройшло з тих днів, коли над українськими Майданами лунала «Плине кача». Пісня, яка стала реквіємом за загиблими українськими героями – «Небесною сотнею».

Серед них були і четверо наших земляків – Георгій Арутюнян, Валерій Опанасюк, Олександр Храпаченко та Іван Городнюк.

Вони пішли від нас, пожертвувавши собою і залишили нам обов'язок втілити європейські цінності.

Багато, що змінилося за цих сім років. Ось уже учениця – Ашхен Арутюнян. Наймолодші дітки Валерія Опанасюка – школярі, а найстарша – Ангеліна нині сама крокує дорослим життям, маючи свою сім’ю. На жаль, назавжди відійшли у вічність до своїх синів мами Олександра Храпаченка та Івана Городнюка.

Але за цей час не змінилося наше ставлення до героїв – ми завжди пам’ятаємо імена тих, хто віддав життя за правду, за майбутнє України. За гідність, єдність та свободу – головне, що тоді об’єднало українців та змінило історію 21-го століття.

Водночас нині, ми усі повинні зрозуміти, що позитивні наслідки від революції Гідності настануть лише тоді, коли усе українське суспільство усвідомить, що кожен з нас з поваги до жертовності Героїв, з відповідальності перед власними дітьми та перед Богом мусить стати і відповідальним за свої вчинки.

Разом – ми сила, наше суспільство здобуло право на зміни, яке маємо сприймати не як дарунок, а як обов'язок діяти, змагатись і працювати для гідного життя.

Я впевнений, що суверенна і соборна Україна буде заможною і сильною європейською державою.

Це наша мета і це наш обов’язок перед майбутніми поколіннями, перед пам’яттю загиблих співвітчизників.

Слава Героям!

Слава Україні!