Ще за два місяці до повномасштабного вторгнення Едуард з Рівненщини підписав контракт із ТрО. Відчував – війна неминуча. Тож 24 лютого вже напоготові мав тривожний рюкзак. 

Служив у зенітному взводі 104-ї бригади, а потім пройшов вишкіл у Британії та Польщі, де здобув кваліфікацію інструктора.

За цей час довелося пройти найгарячіші напрямки війни: Херсонський, Запорізький, Харківський. 

«Я педагог за освітою – викладав у початковій школі образотворче мистецтво, фізкультуру, основи здоров’я. Вчителювати люблю. Навіть у війську застосовую педагогічні методики: крок за кроком, терпляче. Бо і дорослих вчити треба так само як дітей – доступно і наполегливо. Разом з тим, бути інструктором – це не тільки про навички, а й про відповідальність за життя», - розповідає Едуард.

Найважче на війні – втрачати побратимів, каже захисник. Він щодня молиться за кожного загиблого друга. 

«Мрію повернутися до школи. Навіть якщо не буду вести клас, хоча б варитиму каву колегам і передаватиму досвід дітям на уроках «Захисту Вітчизни». А ще хочу подорожувати з дружиною. Море, Карпати – аби тільки бути разом і тішитися життям», - ділиться Едуард.

Особлива гордість – його син Костянтин. Батько і син нині служать пліч-о-пліч, обидва пройшли непростий шлях у війні.