Чому ми говоримо «особи з інвалідністю», «особи старшого віку», «особи, які постраждали від війни»? Чи справді в кожному такому випадку слово «особа» є доречним? І чи не перетворюємо ми звичайне спілкування на мову юридичних документів?
«Особа з інвалідністю», «особа похилого віку», «особа, яка постраждала від війни» – такі формулювання давно закріпилися в офіційній комунікації. Їх використовують у повідомленнях органів влади, документах і публічних виступах. Але чи завжди за звичним словом стоїть правильний мовний вибір?
Річ у тім, що слова «людина» та «особа» мають різні значення й сфери вживання.
Коли йдеться про права та обов’язки, доречна «особа». А коли говоримо про потреби, досвід, послуги чи можливості – природніше звучить «людина».
Наприклад, порівняймо два повідомлення:
– «Для осіб з інвалідністю організовано консультації».
– «Для людей з інвалідністю організовано консультації».
Зміст однаковий. Але другий варіант звучить простіше, зрозуміліше та ближче до живого спілкування. Він не створює зайвої дистанції між установою та тими, для кого вона працює.
То чи означає це, що слово «особа» потрібно повністю вилучити з офіційної комунікації? Ні.
У юридичній мові воно має конкретне значення: «фізична особа», «посадова особа», «уповноважена особа» – усталені правові поняття, які не потребують заміни.
Натомість у запрошеннях на заходи, повідомленнях про соціальні послуги, інформації про підтримку чи можливості для різних груп населення варто віддавати перевагу слову «людина».
Такий підхід закріплений і в післямові нового Стандарту державної мови «Термінологія безбар’єрності». Його рекомендація – розмежовувати вживання цих слів залежно від контексту. У безбар’єрній комунікації важливо бачити передусім людину, її гідність, досвід і потреби, а не лише юридичний статус.
Як перевірити, чи не перевантажений ваш текст офіційними формулюваннями?
Спробуйте перечитати останнє інформаційне повідомлення своєї установи. Чи справді кожне слово «особа» там потрібне для юридичної точності? Чи, можливо, воно залишилося лише через звичку писати офіційно?
І ще одне запитання: як звучить природніше – «запрошуємо осіб старшого віку» чи «запрошуємо людей старшого віку»?
Безбар’єрна комунікація починається з простого рішення – добирати слова так, щоб вони допомагали порозумітися, а не створювали відстань.