У День військового капелана розповідаємо про Василя Лозинського – людину, чиє служіння поруч із військовими не обмежується молитвою.
Отець Василь – православний священник, який із 2000 року служить у парафії на Рівненщині. Його шлях військового капелана розпочався у 2015 році, коли він відвідував українських військових у районі проведення АТО. А у 2019 році розпочав службу капеланом у 47 окремій інженерній бригаді. Відтоді отець Василь поруч із військовими – у щоденних клопотах, особистих переживаннях і найважчі моменти війни.
«Капелан – це той, хто поруч, хто підтримує, хто не осудить. Військові звертаються до мене з особистими переживаннями, сімейними проблемами, духовними питаннями або проханнями помолитися за близьких. Їх турбують і події на фронті, і життя рідних, і майбутнє країни», – говорить він.
За словами отця Василя, особливо важко, коли гинуть побратими. У такі моменти складно знайти слова і для родини загиблого, і для тих, хто продовжує виконувати бойові завдання.
Окреме місце в його служінні займають родини захисників. За кожним військовим – близькі, які чекають, хвилюються, підтримують і самі потребують уваги. Їхні переживання не завжди помітні, але вони також є частиною війни.
Ще один важливий крок у цьому служінні – будівництво храму на честь благовірних князів Федора і Костянтина Острозьких. Як розповідає отець Василь, роботи вже розпочалися. Храм стане гарнізонним – місцем молитви й підтримки для військових та їхніх родин. Отець Василь сподівається, що тут вони зможуть знаходити втіху й розраду в час неспокою, а згодом – разом підносити подяку Богові за перемогу України.
Бути поруч – не означає мати відповіді на всі запитання. Іноді це означає вислухати, підтримати молитвою й дати людині відчути, що вона не залишилася наодинці зі своїми переживаннями. Із таких простих, але важливих речей складається капеланське служіння.
Дякуємо Василю Лозинському та всім військовим капеланам за служіння, людяність і підтримку тих, хто щодня боронить Україну.
#Вони_нас_захищають