«Я тут, щоб мої рідні були там — у безпеці». Історія воїна з Рівненщини

«Найважче — не бій. Найважче — чекати».

Саме так про війну говорить боєць 3-го батальйону 104 окремої бригади територіальної оборони «Горинь» Роман на псевдо «Князь».

#Вони_нас_захищають

До повномасштабного вторгнення він майже 17 років працював промисловим альпіністом. Підкорював висоту, ремонтував теплоелектростанції, будував мирне життя. Але вже 25 лютого 2022 року добровільно став до лав захисників України.

За цей час були Бахмут, Куп'янський та Запорізький напрямки. Були втрати, поранення, чотири місяці реабілітації. Після важкої травми, коли побратими понад кілометр виносили його з-під ударів ворожих дронів, він знову повернувся у стрій.

Сьогодні «Князь» продовжує службу, доставляючи найнеобхідніше українським воїнам на передову.

Та найбільше вражають не його бойові історії, а прості слова про те, що відчуває кожен військовий.

«Найважче — це чекати. Коли побратими виїжджають на завдання і ти не знаєш, чи всі повернуться. А коли бачиш, що вони приїхали живі — тоді можна видихнути».

Вдома на Романа чекають дружина, дві доньки та батьки. Старша донька цього року вступає на військового реабілітолога. Саме родина щодня додає йому сил.

«Я тут, щоб мої рідні були там — у безпеці».

Його найбільша мрія після Перемоги — щоб українці більше ніколи не знали, що таке війна.

Ця історія — ще одне нагадування, якою ціною наші захисники виборюють кожен новий день для всієї країни. Поки ми працюємо, навчаємося й обіймаємо своїх близьких, вони щодня ризикують власним життям заради України. 

Дякуємо Роману та всім воїнам 104 окремої бригади територіальної оборони «Горинь» за мужність, стійкість і незламність. Пишаємось нашими захисниками!