«Попри жахливий біль…», «Живе всупереч діагнозу» або «Героїчна боротьба з долею» — ви точно бачили подібні формулювання в матеріалах про людей з інвалідністю.
Здається, що це про співчуття та підтримку. Але у такого підходу є зворотний бік — драматизація та героїзація.
Дослідження показують: 71% українців відчувають співчуття, а 34% — сум чи печаль, коли бачать людину з інвалідністю. Водночас люди з інвалідністю зазначають, що прояви жалості можуть дратувати та викликати дискомфорт.
І це зрозуміло: коли історію будують лише навколо «страждань» і «подолання», жалість може підміняти повагу та взаємодію на рівних. А за драматичним сюжетом стає непомітною сама особистість — її професіоналізм, хобі, почуття гумору, смак у літературі, плани та мрії.
Як розповідати історії про людей з інвалідністю без драматизації та героїзації?
Менше жалості — більше поваги. Розповідайте історії так, щоб бачити насамперед особистість, та обирайте взаємодію на рівних!
__________________
Цей інформаційний продукт став можливим завдяки щедрій підтримці, наданій Урядом Сполучених Штатів Америки. Зміст є відповідальністю Моментум Вілз фор Хьюменіті та не обов’язково відображає погляди Уряду Сполучених Штатів Америки.