Позивний “Молодий”. Історія захисника Валентина з 104-ї бригади “Горинь”
Валентину 25. У нього позивний «Молодий». Нині він обіймає посаду навідника СПГ. Чоловік пройшов Донеччину, Торецьк, був на навчанні в Польщі.
На фронт він прийшов у двадцять і став наймолодшим у своєму батальйоні. До ЗСУ долучився одразу після початку повномасштабного вторгнення. Ще до цього встиг пройти строкову — хоча навіть туди його спершу не хотіли брати.
«Сказали, що я без батьків, сирота, не мають права забирати. Але я написав заяву — добровільно. Хотів служити».
«З семи місяців мене виховувала бабуся. Мама пропала безвісти, її так і не знайшли, тато позбавлений батьківських прав. Бабця мені й мама, і тато, і вся родина», - розповів Валентин.
Захисник зізнається, що саме вона виростила в ньому силу і любов до України. І війну він зустрів не зі страхом, а з відчуттям обов’язку.
«Тоді всі йшли з запалу. Ми не думали про гроші, не знали навіть, чи буде зарплата. Просто треба було йти», - додає чоловік.
Але найважчий момент його служби стався не під обстрілами, а вдома. Після ротації Валентин отримав коротку відпустку. У цей час у дружини був день народження, а вдома — дворічний син Макар.
«Я приїхав, і дитина мене не відпускала. До мами не йшов, тільки до мене. Я сам без батька виріс. І от коли він плакав, я зрозумів — не можу знову піти. Хотів дати йому те, чого сам не мав. Я пів року був у СЗЧ», - зізнався Валентин.
Чоловік додає, що спочатку дзвонили побратими, питали про повернення. Потім Валентин набрав командира і зробив свій вибір на користь служби.
«Так, шкодую. Але всі можуть помилитися. Головне — зробити висновки й не тікати від них».
Тепер він знову в строю, у 2-му батальйоні 104-ї бригади “Горинь”. І говорить упевнено:
«Я залишуся в армії. Це моє. Тут порядок, дисципліна, справжня мужність. А вдома хай син росте — у мирній країні. А ще — я мушу берегти те, за що молиться бабуся».
