«Бо хто, як не я»: історія військовослужбовця Іллі «Фартового» зі Смиги, що на Рівненщині

Коли вночі 24 лютого 2022 року Ілля зі Смиги на Рівненщині побачив у стрічці новини про перші вибухи, він навіть не роздумував. Після нічної зміни просто сів на скутер і поїхав до військкомату.

«Хлопці стояли, кажуть: записуємося добровольцями. І я теж, бо хто, як не ми».

Позивний «Фартовий» отримав ще під час навчань: «Командир глянув і каже: "Будеш Фартовий. У тебе удача в очах". Так і лишилось».

 Він провоював рік і місяць на Донецькому напрямку. І саме там доля випробувала його «фарт».

 «Стояв, робив каву, коли прилетіло. Вибух, хвиля, кров, полум’я. Побратим наклав турнікет, витягнув мене з-під обстрілу. Ще одна ворожа FPV впала поруч — не розірвалася. Думаю, от воно — моє везіння».

 Після поранення були операції, лікування, п’ять місяців реабілітації — і знову повернення у стрій.

«Я не шкодую. Бог дав вижити — значить, треба далі служити».

 До війни Ілля працював у лісі — бензопильником, лісником, столяром. Звідти й любов до дерева, і терпіння, і сила.

 «Побратим — це більше, ніж брат. Страшно не за себе — страшно втратити того, з ким їв з однієї миски».

 Вдома чекають бабуся і молодша сестра.

«Бабця плакала, коли я йшов. Казала: «Навіщо тобі це?» А я відповів: «Бо хто, як не я». Їй 84, вона дитина війни. І я хочу, щоб вона дожила до нашої Перемоги».

А ще на нього чекає Маргарита — медикиня, з якою він познайомився у госпіталі.

«Вона була поруч, коли я відновлювався після поранення. Так і зійшлися. Тепер будемо разом».

Після Перемоги мріє нарешті здійснити те, що не встиг — поїхати в Єгипет, куди збирався ще до війни.

 «Найголовніше — залишатися людьми. Допомагати, підтримувати, бути добрішими. Бо без цього — ніяка перемога не матиме сенсу».