На Рівненщині віддали останню шану шістьом захисникам
09:00 — хвилина мовчання…
На Рівненщині віддали останню шану шістьом захисникам – Миколі Шатілову із Здолбунівської громади, Тарасу Іванішину з Костопільської ТГ, Владиславу Затірці з Острожчини, Олександру Мельничуку з Кореччини, Василю Максимчуку з Білокриницької ТГ та Сергію Кулику з Дубровицької громади.
Микола Шатілов народився на Хмельниччині. Пізніше родина переїхала до Казахстану, згодом до Здолбунова. Микола працював водієм у ПАТ «Рембуд», ПАТ «Дікергофф Цемент Україна», а потім їздив за кордон далекобійником. 24 лютого 2022 року приєднався до лав Збройних сил України та став на захист державних кордонів. Ніс службу на Донеччині, Луганщині, Харківщині. За час війни отримав низку почесних грамот, подяк та відзнак, а саме: медаль «Захиснику Харкова. За честь! За славу, за народ!», відзнаку командира 14-ї окремої механізованої бригади ім. Князя Романа Великого, медаль «Незламним героям російсько-української війни», відзнаку Міністра оборони України «За поранення». У 2023 році був нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня». На жаль, 11 червня 2025 року воїн загинув внаслідок ворожого обстрілу на Харківщині.
Тарас Іванішин народився 24 червня 1984 року в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, закінчив Костопільський будівельно-технологічний коледж. У лютому 2023 року приєднався до лав Збройних сил України. Спочатку проходив підготовку в навчальному центрі, потім перевели у Миколаївську область, а згодом у Дніпропетровську. В червні 2023 року підрозділ Тараса ніс службу на Запорізькому напрямку фронту. 11 вересня 2023 року воїн загинув. Донедавна Тарас вважався зниклим безвісти.
Владислав Затірка народився 26 червня 1999 року в селі Верхів. З 2006 по 2014 роки навчався у НВК «Верхівська ЗОШ І-ІІ ступеня », після чого продовжив здобувати середню освіту у Грем’яцькій школі. Далі вступив до Рівненського вищого професійного училища Департаменту поліції охорони, де здобув спеціальність «Інкасація та фізична охорона». Після завершення навчання Владислав працював на будівництві. Чоловік добровільно долучився до лав Збройних сил України. Разом із батьком він впродовж двох років брав безпосередню участь у захисті Батьківщини на різних напрямках бойових дій. На жаль, 11 червня Владислав загинув.
Олександр Мельничук народився 27 березня 2000 року в місті Корець. Чоловік став до лав оборонців ще у 2022-му. Звільнившись через рік, він не залишився осторонь — і у 2025-му, щойно йому виповнилося 25, знову повернувся на передову. Вірний військовій присязі, він виявив стійкість і мужність у бою з ворогом, віддавши життя за Україну під час ведення стрілецького бою на Курському напрямку. Неодружений. Залишив матір, сестру та двох братів… Один із яких також пройшов фронт.
12 червня під час виконання службових обов’язків помер Василь Максимчук з Білокриницької громади. Його серце зупинилося на службі. Добрий, відповідальний, щирий — він завжди був поруч, коли було потрібно. Надійний побратим, турботливий син, люблячий батько та справжній чоловік. Поховали військовослужбовця на місцевому кладовищі у селі Антопіль.
Сергій Кулик, 1979 року народження, родом із села Лютинськ Дубровицької громади. Проходив військову службу за мобілізацією на території Донецької області. На жаль, 8 квітня 2024 року Сергій загинув у бою на Покровському напрямку. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Лише 11 червня 2025 року офіційно підтвердили його загибель. У воїна залишились мама та сестра.
Щирі співчуття рідним і близьким.
Вічна памʼять і слава воїнам.
