В тимчасово окупованому Криму держава-агресорка послідовно проводить політику винищення української громадянської та етнічної ідентичності, важливим складником якої є стирання історичної пам’яті про Голодомор 1932–1933 років. Розповідаємо про систематичну злочинну політику рф спільно з Національним музеєм Голодомору-геноциду.

Геноцид українського народу, вчинений комуністичним режимом, став однією з найбільших трагедій у XX столітті. СРСР довгі десятиліття вкладав колосальні зусилля у приховування правди про цей тяжкий міжнародний злочин: фальсифікував демографічні дані, вигадував міфи, знищував і приховував документи про організацію і перебіг Голодомору, переслідував за згадки про нього. 

Україна поступово повертала раніше знищувану пам’ять про Голодомор і долала завдану ним травму. У 1993 році під час першого офіційного вшанування жертв трагедії 1932–1933 років президент України Леонід Кравчук кваліфікував її як геноцид — так само визначив цей злочин і український парламент у постановах 2002 і 2003 років, а потім закріпив визнання Голодомору геноцидом у законі від 28 листопада 2006 року. Вслід за заявами українських очільників та парламенту розпочалося і міжнародне визнання цього злочину. 

Після розпаду СРСР росія самовільно проголосила себе його правонаступницею і продовжила злочинну політику маніпуляцій та приховування правди про Голодомор. Оскільки приховувати факт загибелі від штучного голоду мільйонів українців стало неможливо, то ключовим методом маніпуляції стало просування фейку про те, що голод у 1932–1933 років був повсюдно в СРСР, що ситуація в Україні та Кубані нічим не відрізнялася від більшості інших окупованих СРСР країн чи регіонів, а також безліч інших відвертих вигадок, що спотворювали розуміння Голодомору і геноциду українців загалом — зокрема, створюючи міф,  що у голоді винні самі українці. Не менш активно рф протидіяла й на міжнародній арені процесу визнання Голодомору геноцидом.

Крим у 1932–1933 роках перебував у складі РСФРР і зіткнувся з трагедією Голодомору насамперед через втікачів від штучно створеної продовольчої катастрофи з УСРР, а також у зв’язку із забороною з певного моменту в’їзду для українських селян та вивозу продовольства в Україну. Про це ми вже розповідали у попередній публікації.

У спогадах українців, які під час Голодомору рятувалися в Криму, часто згадується допомога кримських татар. Так, лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв розповів, що його батько навчився окремих українських слів від чоловіка, який жив у них в родині у 1933 році.

У період з 1991 до 2014 року жителі Криму, разом з усією Україною, отримали можливість відкрити для себе правду про одну з найжахливіших трагедій в історії країни — Голодомор. Інформація про цю сторінку минулого стала доступною завдяки науковим дослідженням, публікаціям у книжкових виданнях, статтям у газетах, телевізійним та радіопередачам. Вона також була інтегрована у програми навчальних закладів, дозволяючи глибше усвідомити масштаби цієї трагедії. 

Поступово сформувалася традиція вшанування пам’яті мільйонів українців, які стали жертвами Голодомору, під час Днів пам’яті. Ці скорботні заходи об’єднували зусилля громадськості та представників влади, створюючи простір для колективного осмислення трагедії. У різних куточках Криму у XXI столітті встановлювалися пам’ятні хрести для вшанування загиблих — це продовжувалося до самого початку російської агресії та окупації півострова.

Перший з них на прохання єпископа Сімферопольського і Кримського УПЦ Київського патріархату Климента виготовив і подарував кримськотатарський скульптор Ільмі Аметов. Він був встановлений у ніші біля входу до Собору князів Володимира і Ольги у Сімферополі.

Однак у 2014 році держава-агресор повернула у окупований Крим практики фальшування та замовчування правди про Голодомор, глорифікації організаторів цього злочину. Знищення місць пам’яті та літератури про Голодомор, вилучення книжок із бібліотек, репресії проти активістів і примусове вигнання тих, хто підтримував заходи пам’яті, стали звичною практикою окупаційного режиму.

Окупанти не лише викорінюють саму пам’ять про трагедію, але й перешкоджають проведенню будь-яких меморіальних заходів, використовуючи репресивне законодавство для придушення найменших проявів української ідентичності. На окупованій території Криму стирається історична правда про Голодомор як один із найжахливіших злочинів проти українського народу, підміняючи її пропагандистськими кліше, що заперечують його геноцидний характер.

Російська тоталітарна машина намагається викорінити все українське у Криму, але ми не відступаємо і не відступимо. Український Крим буде обов’язково звільнено, і українська держава зробить все, щоб повернути національну пам’ять про всі злочини росії, як минулі, так і сучасні.