Дата: 24.07.09 16:27  

Наприкінці 1988-го – початку 1989 року Україною прокотилася хвиля створення осередків шанувальників української мови. На Установчій конференції 11-12 лютого 1989 року в Києві Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка (ТУМ) постало як всеукраїнська громадська спілка, що об’єднала численні організації та гуртки з метою відродити й утвердити українську мову в Україні й серед українців зарубіжжя. Члени товариства високо піднесли просвітницький рух: літературні вечори, диспути, читацькі конференції, предметом обговорення на яких були твори заборонених письменників, істориків, згуртовували людей і підвищували їх свідомість, формували українську ідентичність. Так, у Рівному з  нагоди 175-ї річниці від дня народження Кобзаря шанувальники української мови з його портретом на вишитому рушнику здійснили урочисту ходу вулицею Шевченка до Свято-Успенської церкви. Після проведеної панахиди учасники заходу пройшли вулицями міста до парку Тараса Шевченка, де біля його погруддя відбувся мітинг. Читалися вірші українською мовою, співали „Заповіт”, „Реве та стогне Дніпр широкий”, „Думи мої”. Після цієї події, що сколихнула усе місто, лави товариства почали активно поповнюватися.

 Восени 1988 року в Спілці письменників України утворилася ініціативна група сприяння перебудові. Подібна громадська структура група з’явилася і в Інституті літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР. Згодом вони об’єдналися, а 31 січня 1989 року загальні збори Київської письменницької організації схвалили запропонований ініціаторами проект програми Народного Руху України. Після цього письменників, які брали участь у розробці проекту (Івана Драча, Юрія Мушкетика, Дмитра Павличка, Бориса Олійника та інших), запросили в ЦК Компартії України, де спробували переконати в недоцільності створення НРУ. Але вони стояли на своєму. За рішенням пленуму СПУ  16 лютого 1989 року в „Літературній Україні” було надруковано проект Програми загальноукраїнської громадської організації „Народний Рух України за перебудову”.

До весни 1989 р. в країні склалася нова політична ситуація різко відмінна від тієї, що була у 1985 і навіть у 1988 роках. Процес демократизації, на відміну від перших років перебудови, перестає бути справою верхів, розпочався рух знизу, з боку широких народних мас. Іде політизація громадської свідомості, поляризація та радикалізація суспільних сил. Процес утворення чисельних суспільних формувань активізується і відзеркалює різні настрої соціальних груп радянського суспільства.

З лютого по вересень 1989 року по всій Україні пройшли регіональні й місцеві установчі конференції „рухівців”.

Потужним стимулом для активізації діяльності неформальних самодіяльних організацій в Україні стало проведення 7 травня 1989 р. установчої конференції Львівської регіональної організації Народного Руху України.

22 липня 1989 року в м.Рівне відбулася установча конференція, на якій було прийнято ухвалу „Про створення Рівненської регіональної організації Народного руху України за перебудову”. Як згадує один із засновників рівненського руху Василь Василець, конференція завершилася 15-тисячним мітингом біля Пагорба Слави. „Місцева комуністична влада допомогла нам у проведенні такого велелюдного мітингу. Позвозили людей із всіх районів, щоб нацькувати їх на нас, націоналістів, але люди їм не повірили, а пішли за нами. Тоді влада, мабуть, вперше відчула, що програла, а ми просто мріяли про Україну і зрозуміли, що мрії наших дідів, прадідів можуть здійснитися вже сьогодні. Так розпочалась новітня історія боротьби за незалежність на Рівненщині”.

 8-10 вересня 1989 року у Києві відбувся І-й установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову, проведення якого ознаменувало перехід до демократизації влади.

Народний Рух України за перебудову став символом перетворення моноідеологічного суспільства радянського періоду в суспільство з пануванням широкого спектру ідеологій. Він відіграв роль консолідуючої сили та громадсько-політичного чинника. На відміну від інших масових рухів, зокрема, польської „Солідарності” чи литовського „Саюдіса”, де перебували здебільшого радикально налаштовані та антикомуністичні сили, український Рух був із самого початку надзвичайно строкатим – від ліберальних комуністів до прибічників інтегрального націоналізму.

Внаслідок спільних дій Руху та демократично налаштованих народних депутатів СРСР від України восени 1989 року було внесено важливі поправки до проекту закону про вибори у Верховну Раду УРСР.

У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, у результаті яких Демократичний блок, у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію – Народну Раду. Відбулися подальша радикалізація Руху та певна диференціація різних угруповань всередині самого Руху.

 Рухівцям вдалося забезпечити більшість у низці місцевих рад Західної України. Під проводом Руху велася інтенсивна боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу та державності. Політико-просвітницькі акції були спрямовані на популяризацію замовчуваної десятиліттями історії України, утвердження української мови як державної, демократизацію виборчої системи. Найбільш значущими акціями Руху були: живий ланцюг до дня Злуки ЗУНР та УНР; масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття запорізького козацтва; заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині; студент­ське голодування, се­ред вимог якого були зміна голови уряду й розпуск Верховної Ради; багатотисячний мітинг на Централь­ному стадіоні й демонстрація Хрещатиком з гаслами „Геть Масола, Кравчука!”. Усе це та чимало інших факторів засвідчувало поступове поширення серед мас ідей Руху, їх поглиблення та радикалізацію, подальше зростання його ролі в суспільстві.

Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на прийняття Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.

На II з’їзді Руху, що відбувся в жовтні 1990 року, було проголошено, що організації Руху виступатимуть не за перебудову, а за повний демонтаж існуючої тоталітарної системи та побудову ненасильницькими методами незалежної демократичної Української держави. Тому з назви „Народний рух України за перебудову” було знято слова „за перебудову”.  Крім того, було прийнято низку важливих документів, зокрема: заяву проти підписання союзного договору; звернення „До громадян України – членів КПРС” – із закликом виходити із лав Компартії, „К гражданам Украины, считающим русский язык своим родным” – із закликом підтримати боротьбу за незалежність України, „До парламенту і народу України щодо ситуації в Криму” – проти сепаратизму та з вимогами щодо забезпечення юридичних і матеріальних гарантій повернення до Криму кримських татар;  ухвалу „Про міжнаціональні відносини в Україні”.

Та все ж, заради об’єктивності, слід визнати, що Рухові бракувало чіткої, прозорої, наполегливої системної й за­фіксованої в документах стратегії і тактики щодо всіх суб’єктів влади та політичних сил. Ситуацію ускладнювало й те, що на цей час на базі  Руху вже виникли УРП і ДемПУ, які мали відмінності у ставленні до різних питань. Між Ру­хом, цими та іншими новітніми демократичноми партіями і Народною Ра­дою у Верховній Раді не було належного зв’язку та єдиної, спільно виробленої лінії.

Невдалою виявилася спроба запровадження інституту асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради Руху, висунули своїх кандидатів на посаду Президента України й розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В’ячеслава Чорновола.

 Таким чином, уся історія Народного Руху України нерозривно пов’язана із становленням і розвитком української незалежної держави, оскільки саме Рух став колискою для багатьох сучасних державних і політичних діячів, вчених, письменників, діячів культури тощо. Народний Рух України за перебудову своїм власним прикладом навчив українців відстоювати свої права, став потужним чинником формування громадянського суспільства в країні.

Рух за перебудову вважають явищем, яке дало нації крила, вогником надії українцям на повернення людської гідності, своєрідним моментом істини. Значною мірою саме завдяки активній діяльності Народного Руху України за перебудову Україна 24 серпня 1991 року здобула свою незалежність.

 Враховуючи видатний внесок Народного Руху України за перебудову в національне відродження та здобуття Україною незалежності, з нагоди відзначення у 2009 році 20-ї річниці створення цієї організації та на підтримку ініціативи громадськості Президент України Віктор Ющенко 13 березня 2009 року підписав Указ „Про відзначення 20-ї річниці створення Народного Руху України за перебудову”. 25 червня цього року Верховна Рада України прийняла постанову „Про відзначення 20-річчя створення Народного Руху України за перебудову”.

19 липня липня в м.Рівне відбулися урочисті заходи з нагоди відзначення в області 20-ї річниці створення НРУ за перебудову. В храмах відправлено молитву за Україну та український народ і заупокійно-поминальні богослужіння за полеглими борцями за свободу та незалежність України. В обласному академічному українському музично-драматичному театрі з цієї нагоди проведено урочисті збори за участю голови облдержадміністрації Віктора Матчука, голови НРУ Бориса Тарасюка, заступника голови НРУ, міністра регіонального розвитку та будівництва України Василя Куйбіди, народних депутатів України Івана Зайця, Юрія Прокопчука, І-го заступника голови облради, голови Рівненської обласної організації НРУ Валентина Королюка, І-го голови правління Рівненської регіональної організації НРУ за перебудову, голови оргкомітету з підготовки відзначення в області 20-ї річниці створення НРУ за перебудову Миколи Поровського, ветеранів Народного Руху України за перебудову Рівненщини. Учасники святкового зібрання пройшли  центральною вулицею м.Рівне урочистою ходою, під час якої відбулося покладання вінків і квітів до пам’ятників С.Петлюрі, Т.Шевченку та пам’ятної дошки В’ячеславу Чорноволу, інших пам’ятників та пам’ятних знаків борцям за незалежність України, учасникам національно-визвольних змагань.