Туристичні маршрути Рівненщиною

№ 1. Рівне – вчора, сьогодні, завтра.
Історія Рівного сягає глибокої давнини. Поблизу села Бармаки знайдені залишки житла прадавніх людей, яким понад 15 тисяч років. Більше двох тисяч років тому на території сучасного міста осіли, вкоренились і стали визначним європейським чинником племена слов’ян.
Свого розквіту в середні віки місто досягло за часів правління Марії Несвіцької, яка домоглася для Рівного Магдебурзького права. Тут вирувало торговельне життя, щорічно проводилося декілька традиційних ярмарків.
Сучасне місто – загальноосвітні та вищі навчальні заклади, число, яких щороку зростає, заклади охорони здоров’я, підприємства різних галузей і типів, пам’ятники історії, культури, архітектури різних поколінь та епох. І, звичайно, талановиті, працьовиті, гостинні люди, які завжди радо зустрічають гостей. 

№2. Дорога до храму.
Ця екскурсія через об’єкти храмів духовності, знань, культури допоможе перегорнути живі сторінки історії нашого міста. Цікаво оглянути місце, де знаходився  рівненський замок та величний палац магнатів Любомирських, побувати в будинку колишньої гімназії, де навчався В.Короленко, Успенській церкві – зразку волинської школи дерев’яної архітектури,  Свято-Воскресенському соборі, Свято-Покровському соборі – одному з найбільших в Західній Україні.
В цих непідкупних, красномовних  свідках народної творчості і наша буряна історія, і пам’ять про покоління сильних духом рівнян.

№3.Пам’ятка садово-паркового мистецтва – парк ім. Т.Шевченка.
Парк ім. Т.Шевченка – улюблене місце відпочинку рівнян, пам’ятка паркового мистецтва площею майже 30 гектарі. Він і сьогодні дивує своїми затишними алеями, витворами природи та людини. В парку концертні, спортивні та дитячі майданчики, затишні кафе.

№ 4. Батьківщина Уласа Самчука
Дермань Здолбунівського району відома не тільки комплексом Свято-Троїцького монастиря, а й і як батьківщина Уласа Самчука та Бориса Тена – видатних українських письменників. Як писав Улас Самчук: „ Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився...Але також тому, що це справді „село неначе писанка”, з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Федорівською учительською семінарією...”
За радянських часів твори Уласа Самчука можна було прочитати лише в спецфондах. Найвідоміші твори, які принесли письменнику світове визнання: трилогія „Волинь”, повість „Гори говорять”, романи „Кулак”, „Марія” та ін.

№ 5. Березнівський дендропарк
Дендропарк площею 30 га створювався пртягом 20 років кропіткою працею ентузіастів, студентів та викладачів Березнівського лісового коледжу. В ньому росте біля 900 видів різноманітних порід дерев. Щоб ознайомитись з дендро-флорою, необхідно пройти біля 7 км оглядових доріг дендропарку.

№ 6. Тараканівський форт.
Визначною історико-архітектурною пам’яткою кінця ХІХ ст. є Тараканівський форт, який був збудований за останнім словом військової техніки на той час.
Це бетонно-земляне укріплення, виконане з використанням цегли, цементу, чавунно-ливарних деталей. В центрі чотирикутного форту знаходилась двоповерхова казарма для господарських, складських і житлових приміщень гарнізону, який складався з артилерійської роти і штату коменданта, а також гарнізонна фортечна церква.
Форт-застава біля Дубно був збудований силами головного інженерного укріплення при військовому міністерстві Російської імперії.

№ 7. Твердиня над Іквою.
Місто Дубно згадується у літописах під 1100 р. як Дубен. Воно було розташоване серед неприступних боліт над рікою Іквою. З пізньосередньовічного міста-фортеці збереглися Луцькі брами ХУ-ХУІ ст.
Вражає своєю величчю замок князів Острозьких, Любомирських ХУ-ХУІІІ ст., який  протягом віків декілька разів перебудовувався.
“Золотий” період Дубна припадає на останню чверть ХУІІІ ст., коли зі Львова традиційні контрактові ярмарки, що славилися на всю Польщу, були перенесені до Дубна. Контракти сприяли росту чисельності жителів міста: купців, ремісників.
В Дубно в різні часи перебували видатні українські діячі: І.Вишенський, Г.Сковорода, Б.Хмельницький, Т.Шевченко, В.Лисенко, польські – Т.Чацький, А.Мальчевський, французький принц Конде та інші.
Сучасне місто залишається архітектурною скарбницею. Крім замкового комплексу тут знаходяться історико-архітектурні пам’ятки: синагога ХУІ ст., Спасо-Преображенська церква ХУІІ ст., корпус келій  монастиря кармеліток та комплекс будівель колишнього монастиря бернардинів  ХУІІ (костел якого у 1855 році був перебудований та освячений у Свято-Миколаївський православний собор), Іллінська та Георгіївська церкви поч. ХХ ст.
При в’їзді в Дубно з Рівного, на острові, знаходився вже не існуючий Хрестовоздвиженський монастир, настоятелем якого на рубежі ХУІ та ХУІІ століть був Ійов Залізо (Іов Почаївський).

№ 8. Волинські Афіни.
На протязі віків Острог був культурним центром українських земель (перша літописна згадка відноситься до 1100 р.). Тут три століття знаходилась резиденція славетного князівського роду Острозьких, що дав Україні видатних полководців, меценатів, покровителів православної церкви. В ХУІ-ХУІІ ст. В Острозі діяла перша вища школа у східних слов’ян – слов’яно-греко-латинська академія. Острозька друкарня в 1581 р. здійснила перше в світі повне видання біблійних книг старого і нового заповіту церковнослов’янською мовою.
В сузір’ї імен, що походженням, навчанням та  викладанням в академії, науковою та літературною співпрацею пов’язані з Острогом – Герасим та Мілетій Смотрицькі, Іван Федоров, Іван Вишенський, Дем’ян та Северин Наливайки, Кирило Лукаріс, Петро Конашевич-Сагайдачний. Місто відвідали Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, тут здобули освіту Агатангел Кримський та Іван Огієнко.
 До архітектурних пам’яток міста належить замковий комплекс: житлова оборонна башта “Вежа мурована” – “Замок князів Острозьких” ХІУ-ХУІІ ст., Богоявленська церква ХУ-ХУІ-к.ХІХ ст., “Башта Нова” ХУІ ст., а також: Успенський костел ХУІ-к.ХІХ ст., Синагога ХУІ ст., Луцька надбрамна башта ХУ-ХУІ ст. В Острозі діють експозиції державних музеїв: історичного, музею книги та друкарства з нумізматичним відділом та музею історії Острозької академії, відродженої в 1996 р.

№ 9. Межирічі Острозькі
Острозька земля славиться своєю красою та великими православними святинями. Між річками Збитенкою та Вілією знаходиться мальовниче село Межиричі. В цьому колишньому містечку-фортеці з замком, оборонними мурами і вежами добре зберігся ансамбль будівель Троїцького монастиря-фортеці ХУ-ХУІІ ст., Троїцька церква ХУ ст., стіни та башти поч. ХУІІ ст., піч ХУІІ ст.
Свято-Троїцький чоловічий монастир заснований монахами Києво-Печерської Лаври та вперше згадується в літописах у ХІІІ ст. Монастирське життя відроджене у 1991 році. Головною святинею його є ікона Божої Матері “Життєдательниця”, написана у ХІУ ст. і привезена від Вселенського Патріарха князем Острозьким, як подарунок і благословення за вірність, великі турботи та охорону святого православ’я.

№10. Місцями козацької слави.
У затишному куточку Малого Полісся, в районі сполучення трьох областей Волинської, Львівської та Рівненської знаходиться державний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви”. Тут, у цих священних для українців місцях, змагались та гинули за волю народу наші славні предки.
Влітку 1651 р. на полях сіл Пляшева і Острів відбулась одна з найбільших битв визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. під проводом Б.Хмельницького.
Для вшанування героїв Берестечка поблизу місця битви у 1910-1912 рр. було створено архітектурний комплекс “Козацькі могили”, центром якого є Георгієвська церква в стилі українського бароко. Іконостас церкви, а також деякі внутрішні розписи виконані відомим українським художником І.С.Іжакевичем. На територію заповідника з сусіднього с.Острів була переведена Михайлівська церква (побудована в 1650 р.).

№ 11. Корець – обитель християнства
Корець (перша писемна згадка: 1150 р. Іпатіївський літопис), в давнину знаходився на торговельному шляху, що з’єднував Русь з Західною Європою, відігравав помітну роль в історії давньоруської держави.
У 1258 р. в Корці перебував князь Данило Галицький, організовуючи оборону Волині від татаро-монгол. Протягом віків місто належало князям Острозьким, Корецьким, Чарторийським. У ХУІІІ ст. стає одним з найбільших промислових міст Волині. Тут діяла фарфорово-парцелянова фабрика, вироби якої користувались великим попитом за межами краю.
Упродовж своєї історії Корець для багатьох ставав місцем історичного пошуку та творчого натхнення. У 1612-1619 рр. тут мешкав педагог і перекладач Лаврентій Зизаній, автор “Граматики словенської”. Через Корець пролягали маршрути просвітителя філософа Григорія Сковороди. Відвідував Корець М.Костомаров. Тут перебував Т.Шевченко, Л.Українка, І.Франко.
В сучасному Корці зберігаються пам’ятки історії та архітектури: залишки замку князів Корецьких, який упродовж століть змінювався від оборонної споруди з неприступними мурами до панського палацу у стилі бароко, церква св.Миколая ХІХ ст, базиліанський монастир, малий палац кн.Чарторийських - яскравий взірець світської архітектури ХУІІІ ст., костел св. Антонія.
А найчарівнішою перлиною в архітектурному ансамблі Корця є жіночий Свято-Троїцький монастир, що був заснований у 1620 р. На його території  похована покровителька корецької обителі Анна Оленіна-Андро, яка в юні роки полонила О.Пушкіна.

№ 12. Гощанське Погориння.
Гощанський район розташований на межі двох природних та етнографічних зон – Волині і Полісся, займає територію басейну річки Горинь, найдовшої річки в Рівненській області (в минулому судноплавної).
Село Дорогобуж згадується в давньоруських літописах як центр удільного князівства Погориння. Перша літописна згадка відноситься до 1084 року. З 1972 року на вцілілій частині давньоруського городища проводяться археологічні розкопки. Недалеко від городища знаходиться пам’ятка архітектури ХVI ст. Дорогобузька Свято-Успенська церква. Церковна реліквія, перлина українського мистецтва – ікона Дорогобужської Божої матері (ХІІІ ст.) нині знаходиться в Рівненському краєзнавчому музеї. В науковий обіг ця ікона ввійшла під назвою „Богородиця Одигітрія з Дорогобужа”.
Саме смт. Гоща відоме Свято-Михайлівською церквою (1639р.) та Гощанським парком, який є частиною палацового ансамблю графів Валевських. Будинок Валевських – пам’ятка архітектури ІІ половини ХІХ ст.
На території Гощанського Погориння знаходиться і одне з небагатьох сіл області, де збереглась пам’ятка народної архітектури – вітряний млин кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. Це село Красносілля. Село Витків, що розташоване поруч, також має подібну пам’ятку. Вік Витківського млина, за свідченнями мешканців села, понад 200 років. Обидва млини потребують реставрації, після якої стануть не тільки окрасою Рівненських пейзажів, а й діючими млинами.

№ 13. Пересопницьке Євангеліє.
Пересопниця (перша письмова згадка датується 1149-м р.), столиця значного князівського уділу (літописної Погорини), була претендентом на роль політико-економічного центру східної Волині.
На пересопницькому престолі сиділи відомі представники династії Мономаховичів. Один з них, за легендою, Мстислав Ярославович (Німий) заснував монастир Різдва Пречистої Богородиці, зі стін якого судилося вийти в світ славетному Пересопницькому Євангелію (“Українська першокнига” 1556-1561 рр.). За встановленою з 1991 р. традицією на цій реліквії присягають на вірність державі Президенти України.
Уславив с.Городок, яке нині  славиться унікальною пам’яткою природи - мальовничою Вишневою горою, барон фон Штейнгель Федір Рудольфович, відомий громадський, політичний, державний діяч української держави, останній власник Городоцького маєтку. Разом з відомим українським істориком, археологом, етнографом М.Ф.Біляшівським у 1896 р. він відкрив в городку перший на Волині музей старожитностей.
На автотрасі Рівне-Луцьк знаходиться Клевань, згадувана під 1113 р. Коливань в “Повісті времінних літ”. Про історичні події в Клевані нагадують залишки замку князів Чарторийських та ранньобарочний Благовіщинський костел 1610 р.

№ 14. Млинів
Перші відомості про Млинів належать до періоду панування литовського князя Олександра (1492-1506р.). В 1566 р. Млинівські землі стали власністю Григорія Ходкевича, каштеляна віденського та гетьмана литовського.
Палац, який став однією з найбільших резиденцій польської знаті на Волині, був закладений в 1780 році за проектом Єфрема Шрегера, придворного архітектора польського короля Станіслава Августа, а парк впорядкований садівником Діонісієм Міклером – одним з найвизначніших садівників свого часу.
До 1939 року Ходкевичі проживали у флігелі палацу, який є пам’яткою архітектури класицизму на Україні. Зараз в колишньому приміщенні флігеля знаходиться Млинівський краєзнавчий музей.

№ 15. Дубровиця
На Півночі Волинського краю, серед лісів Полісся  розташоване місто з прекрасною назвою – Дубровиця. Археологічні розкопки на території міста та в його околицях  свідчать про те, що людські поселення існували тут ще за часів неоліту. В історичних джерелах Дубровиця згадується починаючи з 1005 року. Це означає, що вона є найдавнішим містом Рівненської області. В ХІ столітті Дубровиця стає центром однойменного удільного князівства. Його жителі захищали свої землі від монголо-татарської навали 1240 року.
За історію свого існування місто мало чимало власників та було частиною  різноманітних  державних утворень.
Уславили Дубровицю представники волинського князівського роду Гольшанських.
Улянія Гольшанська прирівняна до православних святих, а Анастасія відома як меценат створення української першокниги – Пересопницького Євангелія.
21 вересня 2005 року місто відзначило своє тисячоліття. Цього дня було відкрито місцевий музей історії та етнографії, пам’ятники князівнам Гольшанським та Великому Кобзареві.
Старовинна Дубровиця повниться християнськими храмами, які безперечно варті уваги туристів. До цих пір Дубровицькі ліси, що обіймають місто своїми зеленими крилами, мають безліч мальовничих куточків. Справжньою окрасою міста є річка Горинь. Поспішаючи до Прип’яті вона перетинає безліч ярів і виямок, що роблять рельєф її берегів крутим, а краєвиди навколо - ще мальовничішими.
Щедра Поліська природа завжди визначала загальний портрет міста, яке приваблювало до себе людей з різних куточків світу, що залишатися тут назавжди та ставали творцями Дубровицької історії.
Відчути особливість та унікальність цього міста не можна не побувавши тут.

№ 16. Вузькоколійка
Чи раз у житті у кожного з нас виникало непереборне бажання зупинити час? Скільки разів ми відчували своє безсилля у боротьбі з Кроносом? Однак життя – чудова і дивна річ: позбавляючи нас права керувати годинником воно дарує безліч хвилин, миттєвостей та ситуацій, коли ми відчуваємо, що час зупинився або повернув назад.
Ви самі можете переконатися у цьому здійснивши подорож єдиною найдовшою діючою вузькоколійною залізницею в Європі, що розташована в Північних районах Рівненської області (Володимирецький та Зарічненський).   
Адже тут усе, починаючи від чотирьохвагонного потягу з тепловозом, що є раритетним свідченням минулих років, до охайного шляху, на якому лежать рельси „музейного” року випуску, та рідкісної техніки, що і досі використовується в обслуговуванні вузькоколійної залізниці, створює відчуття нереальності та відкидає подорожуючих на років п’ятдесят у минуле, у ті часи, коли залізниця набула свого сучасного вигляду.
Потяг іде досить повільно - 30-40 км/год. Це чудова можливість насолодитися усією красою чудового пейзажу, незіпсованого цивілізацією: пісок, сосни, мішаний ліс, заболочені луки, відсутність людей та відчути свіжий подих ранкового вітру.
Потяг перетинає унікальний залізнодорожний дерев’яний міст через річку Стир, поблизу с. Млинок Зарічненського району.
Неподалік звідси розташовані славнозвісні озера Українського Полісся. Тож, у подорожуючих буде чудова нагода не лише  проїхатися зазначеним маршрутом, а й зупинитися у мальовничих куточках, покататися на возі, запряженому кіньми покуштувати „юшки” або посмажити шашлик.
І це все – лише часточка того, що можна побачити у дивокраї, оспіваному в повісті О.Купріна „Олеся”.

Тож, вирішуйте. 106 кілометрів Українського Полісся готові полонити і ваше серце...