Рівненська обласна державна адміністрація 

На головну

33028, м. Рівне, м-н Просвіти, 1, тел.:(0362)264788, факс:(0362)260835, e-mail: roda@rv.gov.ua                          English version. Англійська версія

 
 червня 2019 
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
Пошук
Розширений пошук»
 

 

 

 

 

 

 

Державна система електронних звернень

 

 

 

 

 
 

 
Свідчення очевидців


 

Свідчення очевидців з Березнівського району

 

„Сім’я була велика. Батьки і четверо дітей. Жили на хуторі. Батьки тримали корову, завдяки якій і вижили. Ловили на Дніпрі черепашки, а ще по канавах ставили ятері. Коли цвіла акація рвали цвіт і сушили, а тоді мама робила з нього млинці. В селі люди дуже бідували. Лежали голодні попід тинами і заклякали. Ніде не було видно ні кота, ні собаки. Батьки в село не відпускали, бо були випадки людожерства.”

Мукомелець Зінаїда Вікторівна 1927 р.н.

с.Прохорівка Черкаської області

 

         «Тридцяті роки – це колективне знищення народу. Мого батька вбили, а обставин вбивства ніхто не розслідував, невдовзі померли сестричка і мама. Пам’ятаю, що нестерпно хотілося їсти. Вижила, дякую дитбудинку, куди мене поселили.»

Борисенко Галина Тимофіївна 1926 р.н.

с. Довжик Сумської області

 

 

Свідчення очевидців з Володимирецького району

 

„Першою калорійною їжею був борщ із кропиви та лободи. А коли дерева покривались листям, ми його зривали, особливо листя липи, кінський щавель і його насіння. Листя мати складала в чавуни і варила в печі, після чого розтирала макогоном до однорідної маси і добавляла насіння кінського щавлю. З цього місива робила пампушки, викладала їх на деко і випікала в печі. Ми  в цей час не відходили від печі, і коли мати виймала ту страву, жадібно хапали її і їли. Який вигляд і колір мали ті пампушки! Але для нас, то була найкраща їжа.”

Воробей Ольга Семенівна 1927 р.н.

с.Дідовичі Житомирської області

 

         «Ми забули смак хліба, бо на ринку його буханець коштував 200 крб. Пам’ятаю поруч зі мною у другому класі сиділа дівчинка Галина. Бліда, мовчазна, опухла, вона так і померла за партою. Цей гіркий спогад буде зі мною завжди, поки живу.»

Муха Марія Самойлівна 1924 р.н.

м. Новоград – Сіверськ Чернігівської області

 

Свідчення очевидців з Гощанського району

 

В сім’ї було троє дітей, батьки працювали в колгоспі. В голодну зиму старшу Марію, 1921 р.н. попросили сусідку забрати в Москву за няньку, вона була там більше року. В господарстві була корова, хліба тієї зими не було. Активісти обшукували господарство, якщо знаходили зерно або крупу – все забирали. В моїй пам’яті залишився страшний спогад, як опухша від голоду жінка з маленькою дитиною гризла кістку з домашньої тварини, ходити вона вже не могла. Через короткий час за селом знайшли мертву цю жінку з дитиною.

Легка Дарія Трохимівна 1926р.н.

с.Яремівна Харківської області

 

 

         «1932-1933 роки були врожайні, але приходили групи людей і забирали всі продукти харчування і у всіх. В одну хату зігнали всіх дітей з села, батьки яких повмирали від голоду. Було їх більше 40 осіб. І принесли їм в мішках негашене вапно. Діти думали, що то мука, їли і на ранок всі повмирали.»

Герак Галина Борисівна 1925 р.н.

с. Буб-Слобідка Гельмязівського району Черкаської обл.

 

         «У 1932 році в селі проводилася операція «Красна валка» по заготівлі с/г продукції. Забирали все, хто ховав щось жорстоко карали. Так вбили нашого батька. Голодували дуже. Сімя батькового брата, де було 5 дітей, всі померли від голоду. В селі масово опухали і помирали. Одного хлопчика, який помер і лежав на узбіччі довго ніхто не забирав - хоронити було нікому.»

Гапончук Катерина Микитівна 1922 рн.н

с. Дейковка Зінківського району, Полтавської області

 

«Перше, що спливає на пам’ять в голодну зиму, що мене хотів один дядько забрати в торбу і з’їсти, він схопив мене за руку, але мій брат вирвав з рук цього чоловіка. В селі після голоду 1932-1933 р.р. людей майже не залишилось, куркулів засудили і повивозили, решта працездатних людей померло від голоду.»

Бортник Боліслава Донатівна 1925 р.н.

с.Покостівка Житомирської області

 

Свідчення очевидців з Демидівського району

„Важким життям були ті роки. Я була дитиною і багато не розуміла. Мама моя варила юшку із шкір худоби. Тато був ветлікар і якщо в когось, щось пропадало із худоби то йому давала кості голі або коров’ячі маленькі кусочки шкіри. Тоді в сім’ї було свято, цей запах я відчуваю до сьогоднішнього дня. А саме велике бажання було вдосталь наїстися хліба, якого я майже не бачила у своєму дитинстві. Сьогоднішні діти куштують цукерки, пряники, а я тоді чекала від батьків маленький чорний кусочок хліба або картошину.”

Чабан Антоніна Спиридонівна 1925 р.н.

с.Камянече  Кіровоградської області

 

 

«Наступав 1933 рік. У нас забрали все зерно, забрали коня, вивезли все з повідки, а тоді забрали ще й корову в колгосп. Люди вимирали сім’ями, не було такої хати в селі, де б не було померлих. Старі люди того часу говорили: Бог карає, бо стали глумитися над Богом, познімали хрести з церков, божі храми оскверняли, діти ростуть нехрещені - от Бог і карає.»

Аліксєєнко Анастасія Прокопівна 1925 р.н.

с.Кротовини Полтавської області

 

Свідчення очевидців з Дубенського району

В 1933 році померла моя мати від пологів. Нас залишилось двоє і батько. Батько працював завідуючим поштовим відділенням. Їм давали пайок – хліб і цукор. Щодня, коли йшов з роботи, під рукою ніс буханку хліба (кірпічик). Цукор приносив великою грудкою не щодня. Брав ножик і маленький молоточок і відбивав по кусочку і давав нам. В нас була корова. Доїлася. Ми пили молоко, з хлібом і цукром. Ми вижили. З батькової родини теж ніхто не помер. Ходили на поле. Збирали мерзлі буряки та картоплю. Пам’ятаю, в ступі товкли кукурудзяні качани, (вже без насіння) сіяли через сито і пекли коржі. Весною рвали кропиву, лободу і теж пекли коржі. Вони жили поруч з нами. Ми до них ходили і вони нас пригощали цією їжею. Пам’ятаю як везли воза, а з нього тирчали ноги людей. Їх вивезли і повкидали в яму.

Момотюк Галина Тихонівна 1928 р.н.

с.Вільшани Харківської області

 

 

         «У селі ходили загони по заготівлі продуктів і забирали все, що було в господарстві, висипали навіть з горщиків. Люди помирали кругом: на подвір’ї, на дорозі, на полі, зі школи не поверталися діти. Ми ходили по полях і шукали рослини.»

Козяр Марія Василівна 1924 р.н.

с. Рашівка Гадяцького району Полтавської області

 

Свідчення очевидців з Дубровицького району

„Під час Голодомору 1932-33 років найбільше запам’ятала як дітьми збирали на колгоспних полях вкрадки від польовода пшеничні колоски, горох а також картопляний крохмаль, де була картопля. Був у нас сусід, який вкрав сніп пшениці, то його судили і дали 10 років ув’язнення. Варили та їли борщ з лободи і бурякового листя.

Рожко Марія Іллівна 1927 р.н.

с.Педоси Хмельницької області

 

 

Свідчення очевидців з Зарічненського району

Був мені восьмий рік. Почався голодомор. Мій батько смертельно був побитий від руки якогось убивці. Його направили везти ще своєю підвозкою колгоспне зерно на станцію Гоголево. І під станцією вбивця підняв руку на батька, пробив череп до мозку. Як мама не старалась спасти, але не змогла. Ліків теж не було. Пам’ятаю такий епізод. Була віруюча сім’я. Батько і один син померли з голоду. Залишилась мати і син ще. Натупала і їх смерть. Уже наливалося і колосилося колгоспне жито. І цей син пішов і нарізав колосків. Дорогою виминав із зажди їв. Прийшов, ліг і став заворот кишок. Він помер. Мати за законом не могла плакати. А коли впускали в могилу, то не видержала. ЇЇ придержали. Це трагедія. Все це робилось тайно. Немає вже тих людей, які могли б розповісти. Ми довідуємося із газет та людей, які ще залишилися живими, а переживали це самі та їхні діти.

Ходневич Ганна Андріївна 1925 р.н.

с.В. Сорочинці, Полтавської області

 

         «Страшний нелюдський голод застав мене у п’ятирічному віці. Наша хата стояла неподалік кладовища і кожного дня везли на возах померлих людей з села покладених один на одного. Вимирали від голоду цілими сім’ями навіть нікому було копати яму і хоронили всіх в одній.»

Сачевчиц Павліна Євдокимівна 1928 р.н.

с.Ражів Макадівського району Київської області

 

Свідчення очевидців з Здолбунівського району

         «У період голоду мені було 8 років і я знаю що це таке. Все забрали «совєти», всі харчі, ні на які умовляння не піддавалися. Батько помер....Мати щоб прогодувати дітей дістала з горища стару телячу шкіру рубала її і варила. Молоде листя вишні присолене було пампушками, а цвіт акації - за вареники.»

Шолудько Марія Демидівна 1925 р.н.

с.Педоси Погребищенського району Вінницької області

 

 

Свідчення очевидців  з Костопільського району

„Люди тоді дуже пухли, без допомоги не могли вставати. Навіть було таке, що знищували своїх дітей. Дітей не випускали з домівок. Діти були дуже замучені. Мати Людмили Іванівни працювала в школі, то розповідала, що дітей пускали в школу тому, щоб там щось гарячого з’їсти. Вдома їли бур’яни, кропиву, зілля. Діти самі не йшли, не могли піднятися. Вчителям доводилося їх заводити до школи. Батька в той час на три місяці заарештували.

Яскал Людмила Іванівна 1927 р.н.

с.Хмелинці Вінницької області

 

 

«Для нашої родини злигодні почалися восени 1932 року, коли створені радянською владою «комбіти» стали ходити від хати до хати, забираючи все: зерно, худобу, картоплю, насіння... Щоб вижити, люди ловили ворон, запікали в печі котів, собак. Але від такої їжі люди тяжко хворіли, а то й помирали.»

Осипчук Наталія Іванівна 1923 р.н.

с. Сохуженці Хмельницької області

 

 

 

Свідчення очевидців з Корецького району

„Пам’ятаю, позабирали у батьків усе, покинули у клуні один околот жита. Мама у ступі товкла це жито по одній пригорщі, і так до весни виживали, а навесні уся сімя почала пухнути з голоду. Першим помер батько і  нам ще тяжче стало жити, мені тоді було вісім років. Щоб не померти їли все – мерзлу гнилу картоплю, яку збирали по колгоспних полях, потім листя з дерев, лободу, траву, все, що жувалось і можна було проковтнути. На початку 1935 року старша сестра записалась у колгосп доїти корів, а мене малу – пасти свині, то я там могла наїстись свинячої їжі. Багато можна розказувати, навіть і про те, як люди щоб вижити їли своїх дітей, та хто в це повірить. Страшно згадувати, а ще страшно розповідати. Живіть, будьте здорові і ніколи не знайте такого лиха.”

Бараболя Любов Антонівна 1925 р.н.

с.Темірка Житомирської області

 

 

         «Було мені 9 років коли розпочався голод, в сімї було четверо дітей. Спочатку від голоду померли батьки, а згодом і дві сестри. Щоб якось вижити ходив у поле рвав кропиву і конюшину і таке їли. Люди в селі падали і помирали просто на вулиці.»

 Городюк Григорій Дмитрович 1923 р.н.

 с. Борисівка Новоград-Волинського р-н Хмельницької обл.

 

         «У батька було восьмеро дітей. Від безсилля та голоду померли четверо. Всі дуже хотіли їсти. Вночі ходили по полях і збирали колоски, адже в день за це нас били і забирали все. Люди щоб вижити їли котів, собак, жаб.»

Коспа Наталія Тихонівна 1927 р.н.  

с.Качанівка Охтирського району  Сумської області

 

 

 

Свідчення очевидців з Млинівського району

Народився в с. Стратієвка в сім’ї селянина. Мав дві сестри – старша Марія і молодша Надія. Рід наш на той час був дуже великий всі жили в цьому ж селі. У батька було восьмеро братів і сестер. Займалися сільським господарством, бо на той час мали свою землю і господарство. У 1930 році розпочалася колективізація. Було створено шість колгоспів. Життя в період колективізації і після було дуже важке. Люди, які до колективізації жили трохи заможніше давали собі раду – виживали, інші – вмирали. Наша сім’я теж голодувала, не пам’ятаю, щоб ми їли хліб. Мати варила нам дуже рідкий крупник – називали його куліш (ми діти називали його по своєму бевочка) у який засипала різану бурякову гичку. Таке харчування мені запам’яталося до цього часу. Бігаючи по кухні і дивлячись як мати варила чистий крупник дуже радіючи говорив: „мама варить чисту бевочку”. Бурякову гичку мати засипала коли я не бачив. Коли ж сівши їсти у мисці побачив гичку то дуже плакав не хотів їсти. Пам’ятаю ложкою відгортаю гичку шукаючи чистого кулішу, якого в тарілці і не було. Молодша сестра Надя не їла такої їжі, сиділа за столом та плакала при цьому відкушувала і їла краї дерев’яної ложки, за що получала від батька тією ж ложкою. У куліш мати підливала трішки молока, але дуже мало. Молоко і молочні продукти ішли на базар, щоб було за що купити зерна та круп. Мати була дуже добродушною людиною, тому багато молока роздавала людям.

В селі працювала комісія яка ходила по хатах і залізними штирями довжиною близько 1.5 м. вишукували закопані в землю зерно та крупи. За бригадою їхала підвода куди загружали усе зібране. Мати коли бачила цих людей швиденько щось забирала на кухні і втікала з хати.

На нашій вулиці жила одна жінка на прізвище Печена Ганна, люди говорили, що вона з’їла свого сина. Стежкою, яка проходила повз її хату ми боялися ходити. Було дуже страшно.

Чайчук Георгій Михайлович 1928 р.н.

с.Стратієвка Вінницької області

 

 

Свідчення очевидців з Млинівського району

Іван Степанович дуже добре пам’ятає той час, бо йому було 10 років. Дуже хотілося їсти. Та страва, яку мати готувала з води й лободи, не втамовувала голод, хоч би як ретельно він її не вичерпував з горшка. То були страшні часи. По селу їхали підводи з прапорами. Активісти не минали жодної хати, забирали все, що було: зерно, картоплю, буряки. Коли вони зайшли до їхньої хати, то не знайшли нічого крім вузлика крупи, яку мати сховала в колиску його меншої сестри. Але „гості” забрали і те. ід плотами від голоду вмирали люди. Вони лежали з опухлими ногами, здутими животами. В тяжких муках, уже нічого не усвідомлюючи, вони гребли руками землю і тягли до рота все, що їм попадало: бадилля, траву і т. д.

Котович Іван Степанович 1923 р.н.

с. Шиперинці Хмельницької області

 

Свідчення очевидців з Рівненського району

Важко згадувати той страшний час. Ноги пухли від голоду. Ходили по полях, крали кукурудзу, залишки буряків. Варили юшку і їли. Навесні почали обробляти землю, копали лопатами, садили картоплю лушпайками. Ходили на роботу, за один робочий день давали по 1 склянці кукурудзяної крупи.”

Воронська Марія Михайлівна 1930 р.н.

с.Мефедівка Сумської області

 

 

         «До нас у хату зайшли 5 чоловіків з револьверами забрали все зерно, борошно, картоплю, з скрині полотно, хустки, навіть горщики з печі. І почався страшний голод. Наша сімя дожила до весни, різали на болоті молодий очерет і їли, видирали гнізда птахів. Вимерло в селі дуже багато людей.»

Наконечна Ольга Василівна 1927 р.н.

с. Горбачівка, Згурівського району Полтавської області

 

«Це була велика біда, приїздили і забирали усе, що було з харчів. Ми жили біля лісу, ходили і збирали равликів, варили їх і їли. Люди пухли від голоду, їх староста вивозив цілими хурами у велику яму, у день 5-6 возів з трупами.»

Сіроштан Олександр Володимирович 1927 р.н.

с.Володимирівка Вінницької області

 

Свідчення очевидців з Рокитнівського району

„У 1932 році до нас в село приїхали «активісти» (як їх називали). Це були страшні люди. Вони ходили по хатах і забирали буквально все: хліб, зерно, картоплю. Люди все намагались заховати в землю. «Активісти» почали обходити домівки зі спеціальними «щупами» – для пошуку схованок. Вони розпитували дітей, де захована їжа. Діти, самі того не розуміючи, виказували схованки. Так званих «куркулів» вивозили до Сибіру, а в їх хатах робили колгоспні свинарники.

Наш тато працював у колгоспі, пас свиней. Ми допомагали йому всією сім’єю. За трудодні отримували, в кращому випадку, півбуханки хліба. А нас у сімї було 9 чоловік: семеро дітей, мама і тато. Мама ще чекала дитину. Ми дуже голодували. Виживали тільки тим, що тато крав трохи тих кормів, якими годували свиней. Так ми пережили зиму. Коли настала весна, стало трохи легше. Ми почали робити «куліш»: трава, зелені абрикоси, вишні. У 1933 році народився брат Антон. Тоді стало ще важче: саме в цьому році почався справжній голодомор – у його найгіршому прояві. Наші сусіди, знайомі пухли і вмирали від голоду. Слава Богу, наша сім’я вижила, але, звичайно, з відчутно підірваним здоров’ям.”

Апеннікова Марія Гнатівна 1925 р.н.

с.Михайлівка Одеської області

 

 

Свідчення очевидців з Сарненського району

В родині було 6шестеро дітей: Євдокія, Микола, Ніна, Галина, Степанида.  Жили дуже бідно. Працював лише тато. Він був швартовим на Дніпрі. Мама доглядала дітей і господарство. В господарстві було сорок соток землі, корова, свині, кури. В 1930 році корову забрали в колгосп. Мама теж навесні пішла в колгосп. В кінці року вона приносила торбу зерна. Коли почався голод жити стало ще важче. Молодші діти ходили до лісу, де рвали ягоди, збирали гриби, жолуді. Євдокія пряла, ткала вишивала рушники. Потім обмінювала все це на харчі. Давали за цей товар висівки та кукурудзу.

Коли голод став зовсім нестерпним батьки віддали чотирьох молодших доньок в монастир, в надії, що вони виживуть.

Косяк Євдокія Василівна 1921 р.н.

с.Андруші, Київської області

 

 

«У 1932 році батька прийшли й забрали і ми його більше ніколи не бачили. У нас забрали все: зерно, квасолю, горох, птицю. Мама посівне зерно сховала в торбинку і посадила на нього маленького братика, а вони його відкинули і забрали. Коли вже в хаті нічого було брати, то до нас приходили ще три рази і казали: „Ти ще не здохла із своїми виплодками».

Стельмах Тетяна Миколаївна 1928 р.н.

хутір Водяний Кіровоградської області

 

Свідчення очевидця з м.Кузнецовськ

„Страшний голод раптово застав цю дружню і працьовиту сімю, змусив з останніх сил чіплятися за ниточки життя. Щодня пустіли білі коломацькі хати, люди вмирали сотнями, а ті, що залишались, снували по селу сірими тінями, шукаючи хоч якісь крихти їжі – останню надію на порятунок. Тая та її братик щодня обходили безкраї поля у пошуках кінського щавлю, коріння лопухів чи берестку, з яких потім варили кашу. Із знайдених у лісі жолудів, які перетирали у борошно, пекли смачні перепічки. Бувало, що, божеволіючи від голодних мук, люди їли своїх дітей. Цей страшний злочин не карався ніким, владі було однаково до того, що робиться на селі, вона лише іноді навідувалась туди, щоб забрати останню жменю зерна у змарнілих людей. Цей жах, що вбив в людях сили жити, вселив страх у душах тих, хто вижив, і тривав майже рік. А коли нарешті все закінчилось, у пусті хати с. Коломак заселили жителів з Київщини. Запаси зерна знов поповнились, все ніби минулось, але образ того чорного крука, який торкнув своїм страшним крилом кожного українця, зостанеться у серцях людей назавжди.”

Хортік Таїсія Йосипівна 1927 р.н.

с.Коломак Харківської області

 

 

Свідчення очевидця з м.Острог

 

В 1933 році люди ходили голодні, пухли від голоду. Знаходили їх на дорогах мертвими. Хоронили в загальну могилу, тому що не знали прізвищ цих людей. Пам’ятаю, ми їли лободу, листя з дерев. Людям від держави допомоги не було ніякої. Навпаки, все забирали. У нас були випадки, що люди їли людей. Все навкруги заростало бур’яном. Село майже вимерло. Хто як міг боровся з голодом.

Панова Любов Йосипівна 1923 р.н.

с.Лисенці Черкаської області

 

 

«Пам’ятаю, як люди лежали на дорогах мертві, трупи не було кому хоронити. Не було зовсім чого їсти, тому що забрали все зерно, кукурудзу, квасолю. Ми з братом ходили в колгосп полоти зілля. За це в день отримували 20 гр. муки. Крали колоски, сушили їх, мололи, змішували з листям дерев та пекли перепічки.»

Фружанська Ганна Семенівна 1923 р.н.

с.Остапє Полтавської області

 

Свідчення очевидця з м.Рівне

„Влада забрала у сімї все до зернинки. Коли люди збирали урожай, була дана вказівка – забрати все. Мама замітала віником підлогу, і всі зметені зернятка з’їдались. Діти ловили в річці жаб і варили з них суп у консервних банках. На опухлих ногах діти рвали шкіру, щоб витікала рідина. Згодом батьки і два брати Дарії Сергіївни померли, лишилась вона і брат. Пригадує також, як через три хати від їх дому вона побачила дим із димаря. Подумала, що там, мабуть, варять їсти. У того сусіда було семеро дітей. Вона з братом зайшла до нього, а він, очевидно, з’їхав, з розуму і каже: «Варю суп, м'ясо. Ось піна з баняка біжить на плиту». Накидає кісточки із супу на стіл і каже: «Беріть, їжте. У мене ще м’яса багато». Тай повів нас до погреба показати. А там всі його діти мертві. «Дивіться, – каже, – скільки м’яса». Брат мій їв, а я ще й мамі взяла, але її на той момент уже не було в живи.”

Єпік Дарія Сергіївна 1922 р.н.

с.Шелудьківка Харківської області

 

 

«Зі мною на одній парті сидів Гриша Салтиков. Дуже гарно вчився. Вчителі казали, що з нього буде велика людина чи вчений. Був дуже талановитий та розумний. Так його мати з’їла. Спочатку чоловіка, а потім і його. Прив’язала до стовпа, відрізала руку йому і гризла, а він проситься: «Мамо, не вбивайте мене, я Вас і з однією рукою буду хлібом годувати до самої смерті». Це чула його сестра, яка сказала: «Мамо, що ж Ви робите?». То потім вона втекла від неї. А мати потім збожеволіла.»

Зінченко Уляна Омелянівна 1919 р.н.

с.Максівка Полтавської області

 

 

 

 




Реєстрація
Логін
Пароль
Реєстрація
Опитування

 

 

 

Антимонопольний комітет України

Погода
Рівне

волог.:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua


 

  Обласний центр зайнятості Центра надання адміністративних послуг у м.Рівному   Обласний центр гідрометеорології  Інформаційний портал Рівненщина


Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International

Інформаційний супровід: pressa1@rv.gov.ua Тех. підтримка: forweb@rv.gov.ua  ©  Рівненська обласна державна адміністрація
Анонси
 
Фестивалі червня (Увага! Зміни!)

Версія для людей із вадами зору

         Версія для людей з вадами зору

http://picua.org/img/2017-11/20/wo8tbqcyr8580n5hjw4kcel07.png 

http://picua.org/img/2018-01/11/hdvt1kvboybn2uyicgplsawjx.jpg

РОБОТА «ГАРЯЧОЇ ЛІНІЇ» (0800500078) РІВНЕНСЬКОЇ ОДА

http://j-p-g.net/if/2019/03/07/0833347001551949279.jpg

 

http://j-p-g.net/if/2019/03/07/0443461001551949112.jpg

 
ОГОЛОШЕННЯ

 

Формування робочої групи з розроблення Стратегії розвитку Рівненської області на період до 2027 року

«Гаряча лінія» для суб'єктів підприємницької діяльності– (0362) 695 215

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Офіційний портал публічних фінансів України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://www.rv.gov.ua/sitenew/data/upload/photo/baner05082014.gif 

 

ДО УВАГИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗА ПРИЗОВОМ ПІД ЧАС МОБІЛІЗАЦІЇ

ОБОВ’ЯЗКИ, ПРАВА ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДАННЯ КОНТРАКТІВ З ГРОМАДЯНАМИ ТА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ, ЯКІ ПРИЙМАЮТЬСЯ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ